Казус Гармонії

І. Цілісне сприйняття
Що таке гармонія? У перекладі з давньогрецької, це «лад, порядок, стрункість». Гармонія – поняття багаторівневе, що визначає стан системи взаємовідносин декількох аспектів дійсності. Такі системи мають назву «гармонійних». Це означає, що оптимальний стан цієї системи полягає в гармонійності, тобто у врівноваженості компонентів. Такі системи можна спроектувати на будь-що в житті. Це можуть бути суперечливі прагнення людини, філософські системи творення та руйнації, кількісна рівновага між видами в межах біогеоценозу та ін. З цього можна зробити висновок, що гармонія – це рівновага між тим, що суперечить одне одному. Суперечить – не значить, що воно обов’язково є протилежним за значенням, є «мінусом до плюса», просто кількість одного зворотно або прямо пропорційна кількості іншого, і зміни такого системного «гомеостазу» призводять до дисгармонії системи. Яскравий приклад – речовинний баланс у живому організмі. Різноманітні мікроелементи і вітаміни не суперечать одне одному, але перебільшення кількості одного призводить до хворобливих реакцій.
Складним і багатогранним це поняття стає, коли мова йде про людський світ. Людина розвила бурхливу життєдіяльність на планеті, й тепер стоїть перед проблемами відносин з навколишньою Природою та між особами всередині виду – тобто перед проблемою суспільства. Ба, навіть більше, в сучасному світі людина навіть всередині себе не може знайти гармонію. Невизначеність бажань, нерозуміння власних потреб, страхи, моральні конфлікти – все це народжує всередині психіки комплекси, що спричиняють дисгармонійну поведінку як по відношенню до суспільства, так і по відношенню до себе. Звичайно, головним питанням, що визначає гармонійний аспект людського буття, є «що є добре, а що є погано?» - питання оцінки речей. У цьому місці людина стикається з найбільшою дисгармонією свого життя.

Людині притаманний пошук оптимальної форми існування. Це такий спосіб життя, коли можна задовольнити свої потреби і бажання. Зрозуміло, що в кожний окремий період життя та відносно кожного конкретного бажання, це будуть різні способи. Але в людині також є дивний психічний комплекс, що народжує стереотипи.
Сприйняття разом із пам’яттю будують систему визначень навколишнього середовища. Так людина орієнтується у всесвіті, визначає себе. Але дуже часто, якщо не постійно, ці оціночні системи стають усталеними. Чи то прагнення до стабільності, чи то самовпевненість особи змушує її консервувати розум, відштовхуючі будь-які відмінні від її уявлень речі. Ці речі стають об’єктами остраху, недовіри та агресії, бо вони загрожують т.зв. «зоні комфорту», наповненій стереотипами, що нібито підтримують стан задоволення.
Така модель поведінки є прагненням до позитиву без негативу, або ж – дуалістичним світоглядом. Щось означується добром, щось – злом, і ця система консервується в психіці. Утворюється той футляр, про який писав А. П. Чехов. Із часом колись сформована світоглядна система обростає міфами, набирає божественних санкцій і утворює… мораль. Мораль викидає негатив за межі уваги, прагне усунути його, знищити. «Благо» стає однозначною метою всіх дій, єдиним «правильним» прагненням. «Усе інше – від лукавого».
Така ненависть до дискомфорту спричиняє деградацію. Обожнення «блага» врешті-решт призводить до того, що будь-які нові прагнення оголошуються шкідливими, адже загрожують «зоні комфорту». Але досвід показує, що завелика любов до комфорту або ж до усталених уявлень про «погано та добре» призводить до зворотних результатів.
Приклади: т.зв. «технічний прогрес» - удосконалення техніки спрямоване на усунення будь-якого фізичного напруження людини, що оголошує працю «нетворчим», безумовно неприємним заняттям. Це підштовхує людину до перетворення або на мішок з жиром, або на гуманоїда з тонкими кістками й величезною головою. Буття передоручається роботам, виноситься за межі психіки.
Інший приклад – секс. Християнська мораль оголосила секс гріховним, навісила на цю тему безліч табу, змішало секс із брудом… І, врешті-решт, він таким і став. Прогресуючі насильницькі збочення, тріумф порнографії, забобони щодо спрямованості сексуальності – ось плоди прагнення до «очищення» людини від цієї т.зв. «вади». І це ще далеко не повний перелік.
Усе це є великими дисгармоніями, спричиненими стереотипізацією «блага». Задоволення замінюється болем, а перетворення процесу взаємодій елементів (динаміки) на стан (статику) руйнує гармонійну систему як таку. Epic fail!
Тепер виникає питання: «А що ж, власне, є гармонією?»

Подумаймо… Негатив є необхідною частиною буття. Про це знали ще у стародавньому світі, на Сході, де створили всім відомий знак «ін-янь». Із часом це перетворилося на філософський закон «єдності та боротьби протилежностей». Отже, питання гармонії в цій ситуації полягає в мірі негативу й умінні працювати з ним. Неможна і не треба бажати його перемогти. Це все одно, що бажати жити без «непогоди». Зрозуміло, наскільки це шкідливо як для Природи, так і для самого бажаючого. Негатив треба вивчати, щоб зрозуміти його корені та сенс його існування, його впливу. Це дозволить отримати від негативу користь. Як сказав Ф. Ніцше: «Що мене не вбиває – те робить мене сильнішим». Отже, гармонія – це уміння людини правильно відчувати й оцінювати життєві явища, робити кожну втрату, кожну поразку, кожну помилку (яких не уникнути) – не марною. Напевно, це найгірший стан людини, коли вона робить щось марно, коли марною є жертва, марними прагнення, коли щось важливе і велике насправді не має значення. І найбільшою перемогою над негативом (справжнім, тим, що полягає у неправильному відношенні до життєвих явищ) є таке сприйняття і така подальша поведінка, що витягають з нього максимальну користь і роблять його не марним. Таким чином це явище займає своє місце в гармонійній системі людини, реалізується відносно її гомеостазу.

Гармонія є наукою. Наука – це набір методів розгляду, відповідний до предмету розгляду. Метою розгляду є пізнання правди, тобто предмета таким, яким він є. Так само гармонія психіки є умінням створювати реакції на події, що відповідали б їх суті. Метою є отримання максимальної користі від них, що полягає у «ладі, порядку, стрункості».
Усунути те, що ми називаємо «поганим» - неможливо й шкідливо, але вироблення гнучкої системи сприйняття та реакцій на ці речі зробить можливою гармонізацію процесів, знешкодити негатив. Це і буде найбільшою перемогою.

ІІ. Гармонія сили або ре-анімація
Є цікавезна цитата з журналу «Есквайр». Там наведений напис зі стіни десь у Нью-Йорку: «Що б ви не зруйнували – ми відбудуємо це». Це також приклад глибокого розуміння природи речей. Пам’ять про те, що початок лежить не у саме збудованому, а в його джерелі – людському розумі, робить будь-які спроби ворогів знищити тебе – неможливими. Бо все, що він знищить – ти зможеш відбудувати, адже – знаєш як. Тому варто боятися втратити не втілення таланту, а сам талант. У збереженні джерела полягає гармонія.
Для того, щоб зберегти, припустимо, історичний спадок міста, цей багаж краси і насолод, мало боротися із варварською забудовою і забудовниками. Треба розвивати творчий потенціал у тих, хто це місто буде відтворювати в часі. Без створення нової краси – стара в’яне і лишається старим незрозумілим артефактом. Зберегти сенс усього спадку минулого можна тільки за допомогою пам’яті, яка насичується новими зразками, новими рішеннями. Це і буде реанімацією, постійним воскресінням і життям надбаного.

ІІІ. Сенс трагедії
Якщо озирнутися на всі творчі та наукові надбання людства, то про гармонію сказано вже багато, у найрізноманітніших сенсах і контекстах. Не варто було б повторювати, якби це не було так необхідно саме зараз. У пошуках моделі щастя людство скомпрометувало все, що можна було скомпрометувати. Навіть найкращі ідеї людства спрофановані. Саме зараз, коли начебто всі таємниці життя відомі, коли на руках у нас лежить така велика кількість інтелектуального спадку, ми маємо як ніколи глибоко зазирнути в себе, щоб зрозуміти ті речі, що заважають нам жити.
Страх, слабкість, матеріалізм… Ці звичайні речі на людському ґрунті перетворюються на монстрів, що пожирають нас і наш світ разом з нами. Інформаційний простір забитий балаканиною політиків, що зо всіх сил роблять вигляд, що вони дійсно щось вирішують, що вони керують долею життя країни чи світу. З іншого боку, на фоні фіктивного Апокаліпсису, танцюють новоспечені пророки новоспечених релігій, утверджуючи все життя ілюзією, переконуючи нас у тому, що благо знаходиться «по той бік» (знову ж таки – «благо»). В цих потоках ми втрачаємо себе, ростки наших талантів з дитинства завалюють вульгарність і хамство, врешті-решт, навіть «цвіт нації» - інтелігенція стверджує або декаданс, або матеріалізм.
Зараз як ніколи важливо кожному, хто відчуває в собі бажання жити краще і статок волі, щоб утілити це, звернутися до само-дослідження і самоосвіти. Коли людина здобуде цілісне світосприйняття, коли зрозуміє зло необхідним і навчиться жити з ним навіть у межах самого себе, з’явиться шанс на справжній прогрес людства, а не його бліду подобу в лиці нових ідеалістичних течій.
Трагедія – ось матеріал, що ще потребує психологічного дослідження і чуттєвого освоєння. Ми знаємо, що життя є трагедією, але ми не розуміємо його краси. Ми не відчуваємо того величезного чуттєвого послання, що несе нам трагедія як явище мислення. Трагедія – це погляд в очі Фатуму. Це усвідомлення минущості світу і тимчасовості навіть самого великого. Але така фатальність і народжує найглибшу сміливість, що дає буття Красі людського Духа.
«Так, я знаю, що помру, але я все одно вчиню так, як вважаю за потрібне, все одно буду відчувати і радіти буттю». Це слова трагічного героя. Є невеличка хитрість у цій безодні. Навіть у стані повного відчаю, коли втрачати вже нічого, залишається надія на щасливий кінець історії. Сам цей стан і ті слова вище вже є надією, навіть більше – упевненістю в щасливому кінці. Але це вже не happy end. Це не вульгарна перемога чи не менш вульгарна поразка («трагедія – це коли всі помирають у кінці»), це новий рівень усвідомлення життя, новий рівень чуттєвості… А отже – новий рівень культури. Бо така культура зазирнула в свою безодню і зрозуміла ціну кожного щастя і кожної величі. Це змушує бажати більше світла, більше високого почуття від кожної дії.
Цілісне сприйняття в багатому залежить від глибини розуміння трагедії. Цілісне сприйняття вже не бажає happy end, воно бажає створювати почуття у кожному русі, кожному досвіді. Воно розуміє щастя буття як такого, повного, кольорового, тому цінує кожну емоцію і тому не тратить їх попусту. А отже не топить життя у морі сліз чи морі фальшивих короткочасних квазі-задоволень.
Цілісне сприйняття робить існування – музикою, де цінний кожний дисонанс, кожний лад – і мажор, і мінор. Музична гармонія дарує нам радість чуття обох початків світу. Завдяки музичній гармонії наше сприйняття стає більш цілісним, і через те наші біль та смуток розрішаються в акордах 12-го етюду Скрябіна чи 14-ій сонаті Бетховена, або ж у безлічі композицій американських блюзменів. Кожна наша радість також знаходить утілення в світлих та легких композиціях. Що важливо, так це те, що ми не хочемо, щоб ця музика зникала після того, як вона виконає свою місію. Це не щось по-сучасному одноразове, це дерево, яке коренями уходить глибоко в архетипи загальнолюдської психології.

Трагічний світогляд у цьому сенсі є майже повним синонімом цілісного сприйняття. Людство надто довго тікало від самого себе, і втекти не змогло – сутність буття все одно наздогнала нас у лиці вад, що спричиняють помилки і злочини відносно одне одного і Природи. Для того, щоб вийти на дійсно новий якісний рівень, треба подивитися у вічі життю і почати пошук правди глибшої, аніж конформізм.