Архітектура мистецтва

Дивовижно сполучаються партії різноманітних інструментів у композиції. Існуючи по окремості, вони повністю зливаються в ансамбль, в доповненні одне одного, стають нероздільними, утворюючи цільну рухливу картину звуку. Це можна порівняти лише з архітектурою, де окремі елементи декору та технічних конструкцій неповторно організують простір, утворюють неподільну – індивідуальну – конструкцію, стіну. Це наче рухлива нерухомість. Партії налягають одна на одну, кожний звук займає належне йому місце, все відбувається саме так, як треба.
Тільки коли ти повністю обертаєшся на слух, можеш відчути звукову картину повністю і здивуватися цій неможливій цільності, взаємній обумовленості. Повна, насичена картина, залізна логіка постає перед очами уяви. Емоційна страва, емоційний вузол, емоційна архітектоніка вибудовує палаци, насичуючи сприйняття глибоким відчуттям неповторного буття, його квінтесенції. Гармонія зводить колони, накриває конструкцію куполом, простір ущільнюється, щоб впустити до себе ліпнину мелодії, безпосередню естетику, декор, що є фінальним рухом дійства, його сюжетом, центром.
Композиція з декількох частин подібна до декількох залів, декількох просторів, що утворюють анфіладу відчуттів, анфіладу буттєвої еволюції. Від трагедії до комедії, від гімну до реквієму може рухатися душа, залишаючи слід кожного руху в звуці. Або ж сам звук є безпосереднім рухом душі, він не є засіб, але мета, не те, що спричиняє чи відображає буття, а є саме буття?.. Музика і вербальне мистецтво дорівнюють одне одному за модулем. Одне декодує і рекодує інше, нота є джерелом літери, літера є джерелом нот. Це сполучення думки і почуття, душі та розуму. Якщо вербальне мистецтво є посередником між матеріальним і нематеріальним, то музика здебільшого саме нематеріальна, духовна, та ланка матеріалізації енергії, що максимально наближена до душі.
Архітектура одночасно користується двома методами – математичним та мистецьким. Організація простору не може існувати без рівноваги елементів-носіїв, без узгодження фізичних сил цього простору. За це відповідає математика. Але сама організація простору окрім утилітарного змісту має значення духовної насолоди, що змушує архітектора наділяти лінії організованого простору естетичним сенсом, тобто – красою. Таким чином організація простору є наділенням його рисами власного „я”, відповідністю чуттєвим фантазіям. Архітектура дає одночасно засіб виживання і стартовий майданчик до подальшої сенсуальної розбудови внутрішнього світу людини. Психіка (духовність) формується оточенням (матеріальністю) за допомогою створення оптимального середовища. „Стіни допомагають думати”.
Для кожного окремого духу має створюватися відповідний простір, але сучасне матеріальне становище людей (читай – стан тіла) не дозволяє отримати такий необхідний фактор життя. Доводиться шукати прихист у багатоповерхових коробках, що заганяють дух у подібність, масовість. Поки що суспільство не розвилося достатньо, щоб узгоджувати кількість потреб з якістю їх реалізації. Відсутня соціологічна математика, що будується знову ж таки – на ґрунті духовного розвитку прагнень.
Математика є тим родом мистецтва, що відповідає за взаємовідношення фізичного. Вона рахує та вираховує міри світу, віднаходить кількісні закономірності й через них визначає – якісні. Числа – літери матеріального, формули – його поезія. Математика – поетика фізичного світу. Це поетика об’єктивного. Мистецтво є його продовженням і протилежністю, свого роду „янем до яна”. Це – суб’єктивне, нематеріальне, духовне. Але вони неподільні. Адже матеріальне несе на собі духовне, а останнє не може існувати без першого. Просто ці два мистецтва пізнають світ з різних його боків, різних початків. І сплетені вони одне з одним набагато щільніше, ніж може здаватися на перший погляд.
Літературна поезія, музика мають ритмічну природу. Ритміка може бути явною чи прихованою, фабульною чи формальною, але вона завжди має бути. У цьому є відмінність мистецтва від, скажімо, технічної літератури чи шуму. А сам ритм є властивістю буття, що може бути виміряна математичним методом. Також ритм утворює свою власну геометрію. В літературі це композиція строк, у музиці – побудова періоду з його підрозділами. Все це можна намалювати, перевести у геометричну відповідність. Для кожної форми мистецтва, навіть для кожного твору буде характерна власна математична форма. Але математика чисто формальна. Відсутність фабули, енергетичного насичення, „фізичного сенсу” робить цю форму мертвою. Саме відчуття та думки насичують форму, надають їй особливе єство. Тому так звана „числова поезія”, де строки будуються із назв чисел відповідно до поетичного розміру, є не більше, ніж простою забавкою, що не залишає в душі почуттів окрім гумору.
Ритм є кінетичною енергією буття, емоції, думки та числа є матерією, що наділена енергією потенційною. Обидва боки існування доповнюють одне одного до повної реалізації (утворення реальності).

Висновком сказаного є ширше розуміння творчої діяльності як такої. Наука не так далека від мистецтва, що має нібито цілком суб’єктивну, або ж – ліричну природу. Просто наука є протилежним входом до храму розуміння реальності. Критичний та скептичний науковий погляд необхідний для збереження ясності свідомості, це є свого роду якорем душі у змішаних в одне море баченнях - зовнішньому та внутрішньому. Але рух уперед неможливий, якщо психіка стане повністю підвладною матеріальному сприйняттю. Тоді постраждає її чуттєва природа, яка є рівнем глибшим за розум відносно особистості. Вихід полягає у збалансованості цих початків. І кожному роду мистецтва з його течіями думки має бути притаманна власна образна система, що по-своєму застосовує математичний метод. Якщо сказати метафорично, математика має бути злітною смугою для почуттів, скомбінованих у мистецькі твори. Врешті-решт, усе це неподільно.