вівторок, 22 вересня 2009 р.

Приватне ніцшезнавство

Якщо мене спитати про мою любов до філософії Ніцше, то я радше промовчу. Певно, це буде дуже суб’єктивним, а де в чому ще й релігійним, але я віддаю перевагу відчуттю та практичному застосуванню позицій цієї філософії в двох формах. Перша – це філософія як-вона-є, друга – це власна інтерпретація її. Коли я зустрічаю в мережі сліди так званих „ніцшеанців”, я розумію, що:
а) філософію Ніцше інтерпретують суто матеріалістично, до того ж релігійно, що робить її аналогом атеїзму, який сам є догматичною системою того ж зразку, що і релігія;
б) спрямовують проти когось іншого, хоча в першу чергу вона звертається до самої людини, до внутрішнього, а не зовнішнього світу.

Відсутність самокритики та самопізнання (читай зухвалість і самовпевненість) роблять тих „ніцшеанців” звичайними марнославними зверхніми „нахабами”, про яких Ніцше і казав у своєму Заратустрі (порівняйте історичний розвиток християнства з позиціями Євангелій). Саме через це я не хочу виводити конкретну систему вартостей для суспільного, тобто зовнішнього вживання. Це означало б творити нову державу, а саме державу Ніцше називає „найхолоднішим з усіх холодних чудовиськ”. Тобто, перед тим, як будувати державу, треба побудувати самого себе. „Стати тим, ким ти є”, тобто – поглянути в вічі своїм чеснотам і хибам та зрозуміти, що з ними треба зробити, аби стати кращим.

Філософія Ніцше перша стверджує контекстуальне сприйняття дійсності, заперечує безумовність тих чи інших реакцій та вчинків. Тому в справі само-побудови треба навчитися відчувати й аналізувати контексти, в яких ти опиняєшся. Лише декілька цінностей можуть утворювати непорушний кістяк, фундамент, на якому будується поведінкова модель, все інше має бути таким собі інструментарієм, що використовується відповідно до умов, у яких ти опинився. Це складно. Складно прийняти вірне рішення, зрозуміти максимально позитивне розрішення ситуації, не потрапити в оману. Досвід є мечем, що рубить той вузол Гордія. І не завжди він ріже так, як треба. Для того, щоб зрозуміти політику дій часто доводиться пережити декілька болісних помилок. Питання совісті в цьому сенсі відповідає фройдівському „над-Я”, що є баченням ідеального себе. Коли ти вчиняєш нижче за цей ідеал, відчуваєш незадоволення, що в особливо емоційних людей проявляється психологічним болем. Але це не є справа категоричного імператива чи чогось на зразок того. Це, власне, вияв небайдужості до самого себе, до свого характеру. Ніцшевська проблема постає в цій справі, коли йдеться про витоки твого „над-Я”. Чи це твій власний досвід, чи це правила, що тобі нав’язало суспільство? В другому випадку цінність правил ніколи не буде виявлена, бо залишиться сліпим мораторієм, завісою, за яку людина буде прагнути зазирнути. Заборонений плід – солодкий, якщо не розумієш, що він отруйний. А з іншого боку, гомеопатія здатна лікувати людей саме отруйними в великих кількостях речовинами. Тому вартість теж має бути випробувана, досліджена, застосована до тих чи інших контекстів. Така анатомія – це теж породження ніцшевського прагнення до правди. А сенс правди полягає в тому, що тільки вона робить нас і наше суспільство життєздатним. І перш за все ця правда має бути сказаною відносно самого себе.

Професійні ж філософи знецінюють Ніцше через те, що не враховують духовність його творів. Духовність узагалі часто відкидається науково-філософськими позиціями. Прагнення до безособового споглядання речей приводить до того, що наукові методи перестають відповідати своєму предметові. Доходить до того, що не засоби мають відповідати меті, а мета – засобам. Так було з літературознавством, яке прагнули сполучити з математичними методами задля досягнення точності. Так відбувається з філософією при її тязі до систематизації й вилучення поглядів з контексту мислення автора. І при цьому вони завжди кажуть: „*** вважав, що...” Як сказав автор передмови до „Народження трагедії з духу музики” (вид. „Азбука”, СПб, 2005 р.) Б. Г. Соколов: „Писати про Ніцше важко... – ні, не те слово, - мучительно важко. Бо це потребує повної віддачі „енергетично”. Якщо немає повної віддачі, то краще взагалі не писати про Ніцше, краще відійти вбік... „Проти” ти або „за” Ніцше – яка різниця? Головне – не бути байдужим”.
Забери якісь „більші за розмірами” позиції цієї філософії, й викривиться вся картина. Ці позиції нерозривно пов’язані з кожними думками, що викладені в численних афоризмах філософа, навіть якщо вони епізодичні. У власній передмові до книги „Ранкова зоря” Ніцше радить читати книгу повільно та завершує його словами: „Навчіться же добренько читати!” Систематизація через висмикування окремих думок із контексту дорівнює неуважному читанню, бо тоді забувається про дух, який виражається в лінгвістичній та фабулярній складових книги. Якщо ж виражатися образно, то Ніцше протягом своїх книжок навчає нас плавати у холодній воді. Спочатку ми занурюємось у крижану купель, мороз пробирає нас до самої душі і залишає відчуття жахливої порожнечі, але обов’язково з’являється теплий голос, що підказує нам, як плавати в цій воді, як не потонути. При чому, це не готові відповіді, а скоріше накачування м’язів для власної творчості. З часом ми звикаємо до температури і навчаємося видобувати з безодні для себе тепло. Самі. Власними силами.
Коли ж роблять систематизацію, то не лишають нічого, крім крижаної води, а отже роблять цю подорож намальованою на пласкій дошці. Коли перетворюють Ніцше на релігію, то не лишають нічого, крім теплого голосу, що дорівнює „гласу божому” з його категоричними імперативами. Тобто вчаться шаблонам, а не засобам. Це стосується обох партій дослідників Ніцше.

Хто виграє? Виграє той, хто орієнтується на власний розум, а отже точить його, наче бойовий меч, оздоблює магічними рунами сумніву лезо логічних методів, уміє застосовувати логіку для випробовування самої логіки та тісно сполучає розумові дії з практичним досвідом. Той, хто вклоняється лише тоді, коли зрозуміє і випробує вартість будь-яких слів. У цьому сенсі найбільшим ніцшеанцем буде індивідуаліст, що не полишений здатності тверезо і глибоко досліджувати й оцінювати життя. Особливо, якщо з ним поряд поставити ту більшість так званих „ніцшеанців”.

Що стосується мого суто суб’єктивного сприйняття філософії, то для мене книги Ніцше – це джерело світла і глибокої духовної насолоди. Кожне слово Заратустри дихає життям, наближене до тебе, бо сам не раз переживав подібні духовні перепади, втрачав сили, але віднаходив шлях і продовжував похід. Це спокійна ріка зі світанкового Сонця, що діє, наче підбадьорюючий крик на спортивних змаганнях. Читати ці книги – це поринати у світ інтелектуальної пригоди, світ насичених, завжди нових кольорів, що невпинно рухаються в своїй життєдіяльності. Це мрія... мрія. що постійно здійснюється, бо ти сам утілюєш її в собі. Світ навколо поступово міняється, йде їй услід шлейфом, наче слід за пливучим човном.
Через те, що Ніцше сам художник, сприймати його теж треба – художньо, тобто – не бути байдужим, як було написано вище. Тільки тоді його слова перетворюються на двері до глибин життя, які можна пізнати...

1 коментар:

  1. Щодо літературного:
    Так воно і є, коли твір розкладають по поличкам від нього лишаються лише вижимки. А вижимки то така справа...То вже самостійний твір, можна сказати. При тому такий твір до якого автор першоджерела взагалі ніякого відношення не має.
    Є така межа, ДО якої аналіз джерела являє собою АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛА, а ЗА якою - то вже творення "за мотивами".

    Така історія зі жмихом та олією - то не тіки стосовно до НІцше відбувається. А щодо всякого резонансного твору, щодо всього, про що можна думати та аналізувати. Щодо всього не однозначного.

    Так само я дивлюся на Біблію, слова та поради Бога. Тому що його слова і поради так само "проаналізували", вижали і зробили з них вонючу олію. Тому щожорна в вижимателів були брудні, і зерно різних несумісних видів перемішали.

    Мудрість - дивна штука. Вона справді абсолютна. Бувають такі відкриття, котрі вчені роблять незалежно одне від одного. І таке дублювання теорій лише підтвержує їх життєвість.

    Твій досвід з Ніцше можна прикласти до будь-якої літератури. В тому сенсі, що читати завжди треба неупередженно. І не просто читати, а розмірковувати ад прочитаним. Розглядати його з різних боків keeping eye on the context

    ВідповістиВидалити