середа, 16 вересня 2009 р.

Реферативна література

Час людського життя – обмежений. Світ – постійно змінюється. Через ці два фактори людина не може пізнати всього. Доводиться займатися такою собі „духовною економікою” – визначати, як ергономічно розташувати в часі процеси виживання, пізнання та самореалізації.

За таких умов підвищується важливість такої функції літератури, як реферативна. За сутністю, вона відноситься до підрозділу гносеологічної функції літератури, яка сама по собі вже є узагальненням життєвих ситуацій задля їх пізнання, оцінки і рішення. Тексти нових поколінь структурують тексти попередніх, досліджують їх, вміщують в контексти. Енна кількість книжок об’єднується в одну монографію за принципом „дерева”. Фахівець зі своїми дослідженнями стає вузловою точкою, до якої читач може звернутися задля ознайомлення з досвідом минулого, не витрачаючи час на перечитування всього об’єму літератури. Звичайно, такий підхід не замінить безпосереднього дослідження, але кожна докладна монографія дозволяє зорієнтуватися в думках і контекстах, до яких вони мали відношення на час створення і сьогодні. Це краще, ніж „летючі” книжки на кшталт „Спіноза за 90 хвилин”, бо подають відомості не в скороченому (поверхневому), а в концентрованому вигляді, оздоблені науковим коментарем з різними ракурсами погляду. Звісно, що йдеться про зразок монографічного твору, його ідеальний варіант. Завжди треба робити поправку на заангажованість автора та рівень його професіоналізму.

Нова епоха інформаційного розвитку дала нам гіпертекст, тобто структуру інформації, що полягає в декількох змістовно поєднаних за допомогою посилань текстах. Таким чином тема кореневого тексту розкривається ширше, бо надає доступ до всіх необхідних відомостей стосовно себе самого. Таким чином може бути побудований і художній текст. Для автора такого твору корисним і цікавим буде поєднання художнього тексту з дослідженнями, для читача художній текст дасть набагато більше корисної інформації, ніж зазвичай. Якщо література є за своєю природою образним узагальненням життєвого досвіду, то завжди корисно поєднати цей досвід зі шматками відносних до нього інформаційних блоків. Є багато авторів, що у своїй творчості наслідували філософські системи, надавали їм художнє обґрунтування. Таким чином створювався гіпертекст, що складався з декількох книжок. Одна книжка могла підсумовувати декілька попередніх, передаючи їх квінтесенцію в поєднанні із застосуванням до життєвого досвіду.

Подібний підхід надає художній літературі більше універсальності, вводить її в означений контекст історії думки. Безпосередній життєвий досвід пристосовується до теоретичних систем минулого, таким чином відбувається постійна переоцінка цінностей у свідомому інформаційному просторі, а не в підсвідомості соціальних груп. Якщо останній процес може бути виявлений тільки постфактум, у поведінці людей чи їх груп, то літературне освітлення надасть можливості простежити за ходом думок і почуттів та вчасно скорегувати їх у позитивний бік, або ж підготуватися до негативних наслідків. Отже, реферативна функція стосовно художньої літератури набуває важливості. В контексті постмодерного мислення вона також повністю себе виправдовує, адже настав час переосмислення досвіду минулого, введення його в новітні дискурси, випробовування цінності тих чи інших постулатів культури.

У якості прикладу текстів з ознаками реферативності та гіпертексту наведу:
О. Забужко „Notre Dame D’Ukraine”, „Філософія української ідеї та європейський контекст” – монографічна сутність, велика кількість використаної літератури, цитат. Наукова цінність робіт цієї авторки ставиться під сумнів іншими фахівцями, але їх інформативність дозволяє дізнатися багато нового про предмети досліджень.
В. Пєлєвін „Generation „П”, „Ампір „V”, „Священна книга перевертня” – тут реферативність досягається за рахунок алюзій, ремінісценцій, введення наративів минулого в сучасний контекст.
Г. Макаренко „Філософія і музика: Шопенгауера, Вагнер, Ніцше” – культурологічна монографія, що репрезентує місце музики в системі поглядів означених філософів. Порівняно з іншими рефератами означеного предмету, ця книга подає найбільш докладне і найменш упереджене висвітлення.
Книги Л. Дереша – відповідаючи постмодернізму за стилем мислення, так само, як і книги Пєлєвіна, вони розширяють інформативність за рахунок алюзій та ремінісценцій, але це здебільшого архівація різноманітних сучасних культурних течій через застосування посилань на них в сюжетних лініях.
Дуже виразним прикладом є книги Мілана Кундери. Він настільки щільно поєднує дослідження і роздуми з художнім змістом твору, що їх неможливо розірвати без пошкоджень загального розуміння тексту. Читаючи його книжки, стаєш набагато більш ерудованим.

Яким чином пишеться максимально інформативна література? По-перше – береться така тема, що потребує широкого спектру знань як читача, так і автора. По-друге – вивчається достатня кількість літератури, що дозволяє максимально осягнути предмет. По-третє – виклад ведеться за можливістю – доступною мовою, в такій формі, щоб не просто передати читачу необхідну для розуміння фабули інформацію, а й зацікавити в ній. В цьому сенсі одним зі зразків можна назвати книжки Стівена Кінга. Белетристичні за суттю, вони дуже докладно змальовують реальність і ті процеси, що відбуваються в ній. Це може бути робота пральні, аеропорту, готелю в горах, але це завжди докладно вивчений матеріал + манера викладення, що дозволяє зорієнтуватися в зображених процесах та змушує зацікавитися ними. Після таких книжок читач стає досвідченішим, і йому зекономлено час, який він міг би витратити на пошуки подібної інформації в різних книжках.

Навіщо це робити? По-перше – це користь для самого автора – саморозвиток і ширший горизонт для експерименту. По-друге – це підвищує інтелектуальний рівень суспільства, робить його цікавішим у спілкуванні, освіченішим, а отже – більш цивілізованим. Освічене та ерудоване суспільство бачить життя краще, а отже має більше шансів на творчій спосіб життя. Гадаю, в цьому зацікавлені всі представники людства, навіть самі відлюдкуваті.

1 коментар:

  1. А це цікава думка, Максимо, розглядати та насичену літературу як гіпертекст. Мені таке не спадало на думку, хоча порівняння лежало на поверхні.
    Цікава штука виходить. НАведені тобою автори - такі різні, але несуть одну Божу іскру. Аналіз, перетворення і викладання читачу синтезованого "реферату". Ще й з додавання спецій - сюжету (в художніх)
    Щодо монографій. Їх же люди пишуть , вони не можуть бути цілком од*єктивними :)Але, цілком згодна, що міру суб*єктивності треба контролювати. Інакше монографія перетворюється на фентезі. Читала про монографії та згадувала, як в універські часи читала монорафії щодо скандинавських саг та інших світових епосів. Мені монографії подобаються. Бо я люблю дослідження.
    І, навпаки, як ти знаєш, не люблю оті "90 хвилинки". То взагалі макулатура. Марання паперу. :) Надьоргають цитат і готово.

    ВідповістиВидалити