Вірші – це музика від мови, тому вміння читати вірші схоже на вміння грати на музичному інструменті. Вірш, так само, як і музичний твір, може бути тихим, повільним, плавним, а може мати суцільні стакато, бути насиченим різкими змінами гучності. Розміри віршів перегукуються з музичними розмірами. Акценти в музиці розставляються так само, як наголоси у віршах.
У своєму циклі „Сім нот” Леся Українка зробила ремарки, що вказують на характер, плин віршів, використавши музичні терміни andante, staccato, hymn. Це якнайкраще відображує музичну сутність віршів, допомагає краще зрозуміти ту емоційну палітру, що передана через слово.
Фактично, вірші – це партитура, яку ти читаєш. Голос в цьому випадку заміняє собою інструмент. Безпосередньо те, що називається „поезія”, народжується в голові під час читання. Це ті образи, які закодовані мовою та ритмікою вірша. Тому для кращого відтворення поезії не можна бути перенапруженим (вийде істерика) чи навпаки – байдужим (вийде „декламація першокласника”). Психічні модулі, себто як уява (пасивна та активна), здатність до емоційної уяви (співчуття), повинні бути тонізовані. Це дає змогу відновити розуміння викладених думок твору та його емоційної палітри.
Ця палітра насправді значно глибша, ніж декілька звичайних слів, що передають її загальний опис. „Сум”, „Радість”, „Веселощі”, „Плач” – це всього лише вершечки емоційного айсбергу. Якщо користуватися лише ними, то можна подумати, що почуття – це річ примітивна та вузька. Це твердження спростовує кількість унікальних творів мистецтва, кожен з яких має свій власний ментально-емоційний сенс. Вся справа у відтінках. Стосовно опису кольорів відтінки можна вважати чимось другорядним, але у справі витвору мистецтва кожний відтінок стає самостійним кольором, без якого тонка мистецька система рушиться, дійсно перетворюючись на щось примітивно-утилітарне, мінімально-виразне.
Вірші не є винятком. В них також кожне почуття розкладається перед читачем подібно до карти, відкриваючи багатство своїх барв. Не можна їх читати „для галочки”, абияк, адже вірші є вираженням твоєї глибинної сутності, результатом тебе, квінтесенцією твого буття. Вчитися читати вірші – свої та чужі – означає поважати себе та інших авторів. Можна і не знати вірші напам’ять, але читати їх виразно, тонко відчуваючи настрій, тонічний емоційний струм – обов’язково. Інакше поезія втрачає саму себе, перетворюється на безцільне та безглузде римування. Саме музика – ритміка думки, трансформована в ритміку слова – надає поезії тієї мало не міфічної сили – сили пісні.
Напевно, в наш час поезія втратила своє значення саме тому, що її розучилися читати.
Пісня як синтез музики та літератури завжди має сильний емоційний вплив. Навіть прості слова, покладені на музику, підсилюють своє значення за рахунок емоційного коду звуку. Тому втрата вміння „глаголом жечь сердца” (О. Пушкін) спричиняє втрату значущого місця поезії в суспільному житті. Поезія обмежується римуванням і ритмізацією лише вербального, але не ментальних коренів. Так писати, застосовуючи класичні кліше, роздмухуючи з незначного почуття або думки цілу пафосну пожежу, може кожен школяр. Але досягти вміння гармонізації внутрішньої енергії почуттів та думок може тільки наполегливо прагнуча до краси та самовдосконалення людина. Її важливим здобутком повинна бути саме відповідність причини (матеріалу, змісту) творчості до форми її вираження. Так кожній ментальній конструкції буде передувати процес її музичного перетворення, мелодійного оздоблення, після якого вимальовуватиметься схема майбутнього твору. І тільки ті речі, що набули найкращої музики стануть здобутком поетичних збірок. Або, якщо виражатися науково, „матимуть художню цінність”. До речі, паливом для творчості може бути і те саме „сміття”, про яке казала А. Ахматова. Важливо тільки те, щоб це сміття не перекочувало в творчість не переробленим, немузичним.
Коли музичність думки поєднається з музичністю твору та музичністю його відтворення (виконання), - поезія знову стане потужним джерелом імпульсів духовного життя, яке буде збагачувати суспільне життя, підіймаючи його на вищий рівень як у мирі (рівновазі), так і у конфліктах (динаміці).
Немає коментарів:
Дописати коментар