вівторок, 11 серпня 2009 р.

Ріг достатку

Як я вже писав раніше, класична музика набагато вища за однобічну інтерпретацію. Вона є джерелом для безлічі думок і почуттів. В кожний новий час прослуховування народжує в серці щось відмінне... Начебто, та сама музика, той самий запис, але відчуття вже інші. З кожним разом вони набирають більшої глибини, з них ростуть плідніші думки, яскравіші висновки.

Ось два досвіди на тему одного концерту О. Скрябіна fis-moll для фортепіано з оркестром.

Досвід 1.
Концерт Скрябина Fis-moll для фортепиано с оркестром настолько силён, что занимает собой всё твое сознание, отстраняя другие дела, занятости. Фортепиано очень самостоятельный инструмент. Он будто бы не требует оркестра, он сам себе оркестр. Поэтому сочетать его с армией струнных и духовых - способен только Мастер. У Скрябина оркестр и фортепиано дополняют друг друга. Они не стесняются по ходу повествования расходиться в самостоятельные партии, фортепиано гармонично перетекает к соло, а потом снова в тандем...

Аллегро... Противоречие, борьба. Внутренняя или внешняя. Ощущение сталкивающихся волн. Это выход героя во внешнюю реальность, в пустоту, готовую к творению, но неизменную в своём сопротивлении, агрессии, стремлении сломать и покорить. Мир никогда не обещал лёгкой жизни. На плечи каждого ложится тяжкий груз выживания и стремления к жизненному апофеозу. Так работает биосфера... В динамике.

Анданте...
Трагизм и нежность, потоки разноцветного света, колыхающийся на утреннем, едва ощутимом ветерке шёлк, лепестки весенних цветков... Изменчивые небеса, по которым бегут тени туч, сплетаясь с легкими, золотисто-синими лучами. Величавый и одновременно тонкий темп, многочисленные тремоло, высокие ноты - как говорит Рада - касаются самых кончиков нервов, заставляя вздрагивать душу, а где-то в глубине глаз рождают слёзы.

Аллегро модерато...
Вспышка Солнца среди огромных облаков. Уверенный поток силы в венах героя, гения... Динамическая гармония между тонкостью и крепостью, мощью и нежностью. Вечерние интонации мягкого света. Вечер рождает великие чувства и великие мысли. И все они проистекают в такую квинтэссенцию жизни, как искусство. Слова лишь обрамляют это Явление, эту Экзистенцию. Слова лишь ключ к закодированным оттенкам бытия в звуке... Глаза героя на носу корабля разливают лучи в ответ Светилу. Его волосы развевает ветер экваториальных морей. Это тепло, это множественные оттенки тепла... Это прикосновение тех тонких материй бытия, в которых содержатся тайны, доступные лишь возвышенным, космическим душам... И звук Скрябина ныряет в них, бросается со скал и погружается в самое сердце светлой, многоцветной бездны... Он смотрит в бездну и героический дух превращает её в море света, кружит в её водоворотах...

Музыка - это цель и средство, это воплощение самого главного в человеке. И она способна лечить, разрешать, зажигать... Искусство - вот ответ для человечества, погибающего в оковах материализма, в слепоте лени и глупости. Искусство - это дар и цель, определяющая путь...

Досвід 2.
МЕТАМОРФОЗИ ГЕРОЯ
(О. Скрябін, Концерт для фортепіано з оркестром fis-moll, оп. 20)

I.
Allegro
Вітер, світло, пелюстки,
та хвилі, хвилі! – по душі...
Проміння із очей, проміння в серці
через край до ніжності апофеозу
десь там, на кінчиках нервових –
в глибині...
Краплини сонця в морі сліз,
прозорі крила – вгору, вниз...
На вітрі, на зорі, на вгору линучих потоках,
круги, змах рук і – вибух!
Іскри розлітаються птахами,
пелюстками, теплотою...

II.
Andante
Я в тиші чую голос глибини...
шепоче таємниці всесвіту, як вірші...
Шовковим простирадлом вітер,
легеньким пір’ям по щоці...
Я тут, лежу в потоці молока,
а потім розквітаю квітами-зорями,
злітаю нестримним потягом життя...
...я – все, все – я, я – все, все – я...
Хоча сплітаються так тісно
світло і пітьма, але цей танець
небуття з буттям – такою спецією
загострює нам час всі мрії...

І знову після сталі по долоні
тече солодке дихання кохання,
і я у ніжності в полоні,
хоча я знаю твердості каміння.
І ми разом із білим-білим світлом,
разом із тінню темною назустріч летимо
з безумно гарним-гарним краєм
у пелюстки на теплім вітрі,
могутнім вітрі з нізвідки в нікуди...
Зі сну в глибини сна...

II.
Allegro moderato
Так вирушаємо! Гримить надмірна воля
бажанням бачити і чути далечінь,
бажанням насолоди випробовувань,
завоювань, тріумфів після бою,
бажанням гинути в екстазі,
зникати в світлі, щоби народитись знову.
І так нестись в священнім колі,
по ступенях від басу до найвищого підйому,
Від profundis до extremis та навпаки – в зворот...
Неначе квітка на камінні, неначе дерево на скелі,
неначе вітер над водою, неначе жрець в зеніт містерії,
неначе спалах сонячного світла, надновий, сильний, вічний,
три крапки наче в епопеї, що не завершується...
Так в обличчі
відбилися глибини, із яких ми всі прийшли,
куди йдемо, які утілюємо сни...
Насичені всесвітнім молоком,
сп’янілі в радості безмежності шалених сил
робімо крок!..
***

Можливо, такі вірші "не спливають" порівняно з їх причиною, але вони були необхідним завершенням того першого, прозаїчного, досвіду, який витікав із переповненої душі.

1 коментар: