середа, 9 вересня 2009 р.

Має бути профіль!

Журналіст має вести визначену лінію в спілкуванні з респондентами, мати визначений спектр рис, які б він хотів висвітлити, тем, про які розповісти. Так йому легше складати переліки питань і формувати власну аудиторію. Якщо поженешся за тим, що цікаво „всім”, ризикуєш розчинитися безликою постаттю серед тисяч інших журналістів. Фактично, так і вимальовується професійний портрет – з власних зацікавленостей і тієї аудиторії, котрій це також цікаво.

З іншого боку, журналіст є заручником актуальності. Залишається ризик „не встигнути”, коли ті питання, що хотів поставити ти – поставив уже хтось інший. Напевно, єдина можливість уникнути казусів – постійно оновлювати репертуар питань. А це означає – оновлювати аспекти зацікавленості. Життя все ж таки – рух, тому не можна постійно задовольнятися сталими списками. Хоча бігти поперед потягу теж не варто – є ризик опинитися в полоні „тенденцій”, тобто „тимчасових” питань лише про якісь події, що стосуються лише сьогодення й втрачають вагу з плином часу. Зовсім без цього неможливо, але варто було б зменшити відсоток тимчасовості. Все ж таки це прерогатива жовтої преси – займатися чимось настільки незначущим.

В цьому сенсі якісна журналістика виступає літописцем сучасності. Літопис – це не перелік усього підряд, а квінтесенція часу. Тому варто прагнути окрім несення новин – передачі головного з цього потоку. Бо поняття „новини” може включати і такі речі, про які не варто розмовляти довше п’ятнадцяти хвилин. Наприклад – процесуальні „п’ятнашки” політичних інститутів. Хіба варто зосереджуватися на кожному перепризначенні якогось чиновника на таку-то посаду? Сенс цього складають його дії, а не його призначення, тому докладно розповідати про кожний маленький рух цієї сфери – просто безглуздо. Це було б тим самим, що докладно розповідати про переміщення верстальників у ремонтно-механічному цеху – від верстата до складу, зі складу до їдальні тощо...

Так унікальність журналістського профілю стає необхідністю для ведення вищеназваного літопису. Кожна глибша зацікавленість аспектами стає свого роду квазінауковою діяльністю, що полягає в дослідженні предмета, реферуванні думок фахівців з цього приводу тощо. Таким чином відомості вузьких кіл стануть адаптованими для сприйняття більш широких (але не „загальних”!), що стимулюватиме локальний розвиток. Чим більше журналістів, „обслуговуючих” такі локальні аудиторії – тим краще журналістика виконуватиме свої функції. Тим більше можливостей суспільству розвинутися, зробити крок уперед.

1 коментар: